"Подарунок весни". Денис Саражін – сучасний український художник. Народився у 1982 році у місті Нікополь Дніпропетровської області. Закінчив Харківську академію мистецтв та дизайну.
На Лисiй горi догоряє багаття нiчне, I листя осiнне на Лисiй горi догоряє, а я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю, чи Лиса гора впiзнала б мене. Середина жовтня, пора надвечiр'їв твоїх, твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру. I вже половина життя забуваеться. Грiх уже забувається. Горе i радiсть нехитра. Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук, I я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю, чи я вже помер, чи живу, чи живцем помираю, бо вже вiдбринiло, вiдквiтло, вiдгасло, вiдграло навкруг. Та досi ще пахнуть тужливi долонi тобi, I губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть, I Лиса гора пролiта — схарапудженим птахом, I глухо, як кров ув аортах, надсадно гудуть голуби.
Ну нарешті зима. Відновився порядок речей, читать дальшеналадналися зламані небо, степи і дороги. Забіліла снігами відрада для спраглих очей, заплелися судинами дивні стежки-восьминоги.
Хто ж це прийде зі Сходу на наш незамолений гріх? Древній, немічний волхв у лахміттях та майже босоніж? Напівзгорблений попід вагою дарів чарівних підповзе й покладе їх під берці брудні на осонні.
Чи це буде пестливий та самозакоханий цар із тавром од біди і з дарами в сапфіровій скриньці? Підійде, задоволений, вищиряний яничар, вб'є мільйони нараз або різатиме всіх поодинці.
Ну, а поки сніги. Запорошують наші сліди від окопів у полі до чорних хрестів на дзвіниці, до живих та загиблих господарів свят коляди, що кладуть калачі з молодої, ярої пшениці...