Лениво течет Каплей мороженного Женщина в белом читать дальшеПочти непрозрачном Мимо Моей чашки кофе Воин Десантник С татуировкой Змеи на руке Ищет в кармане Двадцатку Виден лишь хвост Ползучего гада Официантка Переминается С божественной правой На волшебную левую Говорит Не волнуйтесь Найдете Человек С глазами Цвета запекшейся крови Вынимает Свой лик Из холодного пива Говорит Запишите
Беги беги Мальчик Сражайся Десантник Благодарит Официантка Уходит Остается Одна сигарета Один месяц лета В миллиарде минут До конца света Я дышу Этой страшной любовью К жизни Небо Оттенка нездешней вишни Жмурится В ожидании града Мирный город В воронке войны Херовогаддо
И новоявленный московский Риббентроп. И фюрер, сатанеющий в угаре. И юноши, которых паковали В закрытый гроб.
И мир, не понимающий зачем, Но пятящийся от чужих проблем Как от заразы. И ожидание слепой войны И прерванные птичьим криком сны. И лжи проказа.
Погибло лето - а война жива. Немея, рассыпаются слова, Пустеют улицы. И летние площадки Где собраны, а где и сожжены. Площадки, где о новостях войны Все узнают в обеденном порядке.
Но время есть взглянуть на небеса Где нет ни фюрера, ни Риббентропа. И снова собирается гроза В обвал потопа.
Коли чистиш зброю Коли щодня чистиш зброю Розтираєш її духмяними оліями Затуляєш її собою а сам мокнеш на дощі Пеленаєш її як малу дитину Хоча читать дальшедосі ти не пеленав дитину Тобі лише 19 і ані дитини ані дружини у тебе немає Ти ріднишся з нею зі своєю зброєю і стаєте ви суть одно.
Коли копаєш землю Коли щодня копаєш окоп чи траншею Пригорщами вигрібаєш цю дорогу й ненависну землю Кожна друга пригорща засипається тобі в душу Вона скрипить у тебе на зубах Ти ламаєш до неї нігті Зрештою – у тебе нема і ніколи не буде іншої Ти залазиш у неї як в лоно матері Тобі в ній тепло й затишно Ти раніше ніколи не відчував її так близько як зараз І стаєте ви суть одно.
Коли стріляєш Навіть якщо це нічний бій і ти не бачиш обличчя ворога Навіть якщо ніч ховає його від тебе так само як тебе від нього І кожного з вас пригортає як свого Ти пахнеш порохом Твої руки обличчя волосся одяг взуття Скільки не вмивай не пери – пахнуть порохом Вони пахнуть війною Ти пахнеш війною І стаєте ви з війною суть одно.
Марійка Її направду звати Марійка Вони разом ходили до школи Коли восени він сказав їй що їде з чоловіками на Майдан А за тиждень повернеться Вона йому повірила бо він її ніколи не обманював А коли за від'їжджаючою автівкою здійнялася курява Зомліла коло воріт.
Потім минула вічність А коли почали гинути ті хлопці на Майдані Вона перед іконами синці на колінах простояла І таки відмолила його
А потім він сказав - почекай ще одну вічність Ти жінка ти зможеш І записався в батальйон.
Минає ще одна вічність Кожної неділі перед тим як йти до церкви Мати заплітає Марійці косу і дивується Що в її 19 у неї так багато сивого волосся А цього разу нащось згадує бабусину сестру тітку Теклю Яка ще на ту війну провела хлопця А він не повернувся На все життя залишилася самою Хоч би дитину була він нього народила А так - що ж.
В дорогу Марійку проводжало все село Найняли автівку з водієм за бензину (Чоловік категорично відмовився взяти бодай якісь гроші) І два дні зносили - Сало крупу борошно цукор мед олію Натільні хрестики з Почаєва (щоб кожному) Проскурки із Зарваниці Білизну чай каву І все що Бог послав у селі людям Всього 5 тон.
Андрійко Назвемо його Андрійко Хоча бійцю не можна мати імені У нього лише позивний і псевдо Від самого ранку драяв руки І обличчя і волосся і взуття і одяг Від порохових газів від землі яка пов'їдалася в шкіру Від мастил якими чистив зброю І від війни яка в*їлася в серце Особливо від війни.
Милом пральним порошком піском шампунем Лимонним соком і бозна-чим. Ви пробували колись в душі відмитися від війни?
Найбільше він хвилювався за свої руки. Посічені з обламаними нігтями з болючими занозами з мозолями Які від зброї з*являються не там де це буває зазвичай Від лопати чи граблів.
Він був занадто юний щоб розуміти Що його руки мріє виліпити кожен скульптор Його руки мріє оспівати кожен поет В таких руках мріє опинитися кожна жінка Тому що у нього були руки чоловіка воїна Бога війни.
Коли Марійка з'явилася в розташуванні батальйону Її зустріли радісними вигуками і свистом Наче олімпійську чемпіонку з гімнастики Яка зібрала все олімпійське золото Наче кінозірку яка отримала Оскар і що там ще?
Коли проводжали зніяковілого Андрійка На побачення з Марійкою Кожен намагався доторкнутися до нього поплескати по плечу Мовляв давай мужик ми у тебе віримо покажи себе Будемо тримати за тебе кулаки.
Андрійко повернувся рано-вранці Навшпиньках пройшов до свого спальника Щоб нікого не потривожити Склав у кутку зброю Бо бійцю навіть на побачення не можна без зброї А коли побачив що я не сплю Самими губами прошепотів одну-єдину фразу - Вона цілувала мої руки Уявляєте? Блаженно посміхнувся вдихнув на повні груди І за мить пірнув на саме дно глибокого короткого сну.
Ю. Пименов. Начало любви Картина висит сейчас в киевском русском музее на выставке "Крым наш", она большая, и хорошо видно, что у девочки учебник по алгебре, и на страничке намалеваны функции).
Помер легендарний дитячий письменник Всеволод Нестайко. "Він не помер, поїхав жити в Країну сонячних зайчиків"
Народився в 1930 році читать дальшев Бердичеві в родині службовця. За сімейною легендою, мама народила Всеволода в перерві між читанням Ремарка: "Акушер, старий єврей, каже: "Мадам! У вас, здається, з’явився письменник!" І з пологового будинку мене перевезли на вулицю Пушкіна". Під час Першої світової майбутні батьки Нестайка опинилися по різні сторони фронту. Тато - колишній "січовий стрілець" (пізніше боєць Української Галицької армії), мама - викладач російської словесності і сестра милосердя в Російській імператорській армії. В 1933-му батька репресували органи НКВД. Рятуючись від Голодомору, мама з сином переїхала у Київ до сестри. У столиці разом із матір'ю пережив нацистську окупацію.