А.Болотов. Трамвай на главной площади Львова

А вона звичайна, така звичайна,
Вона пахне глицею і одчаєм,
Аспірин запиває гарячим чаєм
І не вірить, що час ще піде навспак.
Всі навколо добрі і майже люди,
Та дарма – вже завтра її не буде.
На десктопі – Джотто, "Цілунок Юди";
Вона знає, що все було геть не так.

На роботі – читать дальшебабери, плітки, інтриги.
А у неї – лише кіно та книги.
Двадцять сім; в очах – хижі скельця криги.
Двадцять вісім не буде, і не проси.
Вона любить Селінджера і Фродо;
Вона, кажуть, надто зухвало горда;
Вона знову на фіг зірвала горло,
Бо мовчати більше немає сил.

А тому – навідліг, тому – навикрик.
Кожне слово – біль, кожен погляд – виклик.
Вона знає – вже розпочато відлік,
Вже палає хмиз і чадіє згар…
Королівська зрада болить як рана.
І нехай вони кажуть, що все - омана… -
В неї є LJ під логіном "жанна".
Якщо повністю – jeanne_of_arc.

2010 © Дарина Березіна

@темы: Львiв, трамвайчик, El arte, чужие стихи