Сергій Жадан

Десь на початку осені з’являються тиша й міць,
Так, немов небеса зачиняють свої майстерні.
За кілька днів усе зрушиться з усталених місць,
Оскільки все розламується й міняється в серпні.

Стебла, сховані між сторінок,
Фарба небес – суха, осіння.
Серпневі яблука схожі на вагітних жінок:
За ніжністю шкіри чується твердість насіння.

Павутина тонкими волокнами залітає у сни,
Тумани стоять на воді, ніби пороми.
Вагітні жінки схожі на яблука восени:
Не знати, чого в них більше – стиглості чи утоми.

Не знати, чого більше в просторі – прозорості чи пітьми,
І хто читає це небо, мов заборонену книгу
Між повітрям осені й повітрям зими,
Між голосами дощу й голосами снігу,
Між тим, що повинно статись, і тим, що сталося вже,
Між дотиками прокидань і рівним вогнем застуди,
Між тим, що тебе вбиває, і тим, що береже,
Між тим, чого не було, і тим, чого не буде.