Выржиковский Эдвард Яковлевич

Ні, ріальність не зникла, ні,
вона залишилась у сні, на глибині,
й хто скаже як довго моє забуття тривало?
й хто нагадає, що сталося в світі тоді,
коли щастя моє було розчинене у воді
річки, якої ніколи не існувало.

Річка не існувала, але ж текла,
й душа захолонула - їй не діждати тепла,
її потягли до дна неіснуючі хвилі,
й дивні риби поряд з нею пливуть,
вони теж не існують, але - живуть,
великі й могутні, але - малі та безсилі.
БХ