А. Мицник. Августовская ночь

Життя – це уповільнена отрута. Господній сміх є сміхом не для всіх. Усе, що просто – майже точно гріх, усе, що складно – навпаки, спокута; читать дальшехай черепа розколеться горіх, та думка так і буде не почута.

Не можна знати те, чого нема; а, те що є – не так цікаво знати. І ми дарма вдягаємо ці шати – хоча й скидаємо також дарма. Бо кожне тіло – то така тюрма, з якої не наважишся тікати.

Відтак життя триває знов і знов. Жовтнево осипаються каштани. Проходять по проспекту городяни. І, поки ти не все ще запоров, приходить і вкладає пальці в рани занадто недовірлива Любов.

Олександр Михельсон

@темы: El arte, чужие стихи